Розлади харчової поведінки (РХП). Класифікація та причини.

Розлади харчової поведінки у МКХ-10 (Міжнародна класифікація хвороб 10-го перегляду) відображаються у рубриці “Поведінкові синдроми, пов’язані з фізіологічними порушеннями та фізичними факторами”. Найбільш поширені розлади у цій групі:

Нервова анорексія – захворювання, що характеризується навмисним зниженням ваги, яке свідомо викликається та підтримується пацієнтом. Прагнення зниження ваги виявляється у цілеспрямованому обмеження себе у їжі, можливий прийом сечогінних і проносних препаратів і виснаження себе фізичними вправами. Також для досягнення бажаного результату пацієнти можуть штучно викликати блювання після їди. У тяжких випадках пацієнти можуть доводити себе до фізичного виснаження. Початок цього розладу переважно в підлітковому віці, і більш схильні дівчата.

Нервова булімія характеризується повторними нападами переїдання з подальшою евакуацією їжі, також є підвищена стурбованість вагою. Хоча нервова булімія та анорексія кодуються як різні захворювання, але нервова булімія може розглядатися як продовження анорексії, по суті, будучи різними стадіями розладу харчової поведінки.

Причинами розвитку розладів харчової поведінки може бути безліч чинників, але найчастіше вплив взаємодії кількох чинників одночасно. Відіграють роль взаємовідносини у ній (конфлікти, погано розвинені емоційні зв’язки з батьками, брак уваги до дитини, домінуюча роль матері тощо.). Важливі особистісні риси, такі як прагнення самоствердження, нерішучість, зайва прихильність до матері, підвищена самокритика. Також впливають психогенні чинники, особливо мікросоціальне середовище, буллінг у шкільництві та складнощі у формуванні дружніх зв’язків. Сприяти розвитку розладів харчової поведінки можуть також захворювання шлунково-кишкового тракту і дисгармонійний пубертатний період.

Лікування проводиться у легких випадках шляхом психотерапевтичної корекції. Окрема увага приділяється впливу на стресові чинники, відновленню довірчих взаємин у сім’ї, нормалізації атмосфери у шкільництві. У важких випадках призначається медикаментозне лікування, спрямоване на фізичне відновлення організму, та призначення антидепресантів із супутніми симптоматичними препаратами для боротьби з основним захворюванням.